10 липня у Третій міській лікарні Черкас рівно на хвилину зупинили роботу. Медики таким чином віддали шану своїм колегам, які загинули від початку повномасштабної агресії Росії проти України. Про ініціативу розповів Суспільному завідувач травматологічного відділення Юрій Бейкун.
Цьогоріч хвилина мовчання на честь полеглих бойових медиків відбулася вперше. Її започаткувала команда Відзнаки “Орден Святого Пантелеймона”, про що повідомили в Міністерстві охорони здоров’я.
Ректорка Черкаської медичної академії Інна Губенко згадує студентку Валентину Нагорну, більше відому за позивним «Валькірія». Каже, що й досі пам’ятає їхню першу зустріч:
«Прийшла молода, рішуча, дуже світла дівчина. Вона впевнено взялася за ази домедичної допомоги й одразу показала, що здатна подбати і про себе, і про інших. Це була людина, яка могла підтримати військового у найважчу хвилину».
До Черкас Валентина приїхала разом із коханим, також медиком. Обоє прагнули отримати повноцінну освіту, аби стати кваліфікованими лікарями після служби на фронті.
У мирному житті Нагорна працювала біотехнологом і майстром манікюру, але з початком вторгнення стала частиною медевакуації Третьої штурмової бригади. За словами ректорки, на її рахунку — понад сотня врятованих бійців. Завершити навчання вона так і не встигла.
Смерть Валентини стала шоком для всієї академії. «Ми довго не могли повірити. Здавалося, це може бути лише помилкою», — каже Губенко.
Восени минулого року Валькірія та її коханий Данило загинули під час бойового завдання. «Вони вступили, склали всі іспити, почали навчання. Усе йшло дуже добре, але життя обірвалося раптово», — додає ректорка.
Про великий рахунок втрат серед бойових медиків розповідає й майор медичної служби Сергій Горбенко:
«Гинуть і зовсім молоді хлопці, і старші чоловіки. Є й такі, кому лише 23–24. Двоє моїх — фактично діти — також не повернулися».
Він служив і у 2014–2016 роках, і знову — від початку повномасштабної війни до весни 2025-го. Працював на різних ділянках фронту — від Сіверська до околиць Соледару та Бахмута.
За його словами, у медевакуації вирішальну роль відіграє час: «Втратив хвилини — можеш втратити і людину».
Майор визнає, що російська армія часто навмисне полює на евакуаційні групи:
«Для них це майже сафарі. Медики — легкі й цінні цілі, яких намагаються вибити в першу чергу».
Командир танку Михайло — один із тих, кого бойові медики врятували після удару FPV-дроном під Костянтинівкою.
«Приїхали хлопці з “Азову” — спрацювали блискавично. Нас було четверо, а їх лише двоє. Забрали, стабілізували, довезли. Те, що вони роблять, — справжній подвиг», — згадує він.
Хвилина мовчання, за словами Сергія Горбенка, — це можливість згадати тих, чиїх імен часто навіть не знають врятовані бійці:
«Евакуаційні медики — це люди, яких бачать кілька хвилин, якщо взагалі бачать. Але саме вони витягали з пекла сотні. Ми зобов’язані хоча б раз на рік зупинитися й подякувати їм тишею».
За даними МОЗ і Черкаської медакадемії, від початку повномасштабної війни загинули 510 українських медиків. З них близько 80 — саме з Черкас та області: бойові медики, лікарі та середній медперсонал.
10 липня Третя міська лікарня Черкас зупинила роботу на одну хвилину, щоб вшанувати кожного з них — про це нагадав Юрій Бейкун.
